Четвер, 15.11.2018, 21:59
Вітаю Вас Гість

Чернігівська філія Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Головна | Мій профіль | Вихід
Меню сайту
Актуально
Друзі сайту
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » Наукові публікації наших викладачів

Богослужіння у військових церквах Російської імперії

Як із стародавніх часів, так і в сучасній історії ми спостерігаємо нерозривний зв’язок релігії і держави (та її війська), символом єдності яких як в Східній Римській імперії, так і в Російській імперії був двоголовий орел: влада світська і влада церковна. На практиці проявом єдності Православної Церкви і армії в історії нашої Вітчизни було військове духівництво, літургійна діяльність якого на сьогодні вивчена недостатньо.

Серед робіт, які тією чи іншою мірою висвітлюють питання богослужіння у церквах військового відомства, зазначимо наступні. Т. Барсов у своїй праці зазначав матеріальне забезпечення військового духівництва, його права та обов’язки по відношенню до пастви, командування, духовного начальства [1]. Серед сучасних вітчизняних напрацювань найбільш ґрунтовним є монографія Т.М. Губської "Военное духовенство и священники Николаева”, у якій висвітлено історію створення та функціонування військового духівництва Російської імперії, його діяльність у військових конфліктах ХІХ – поч. ХХ ст. [2]. Серед представників зарубіжної історіографії домінуюче положення у питанні дослідження історії православного військового духівництва займає Російська Федерація. Так, С. Чимаров опублікував два дослідження: "Религиозно-нравственное воспитание в Русской армии: ритуалы, обряды и церемонии. Исторический очерк” та "Русская Православная Церковь и Вооруженные Силы России в 1800 – 1917”, у яких він аналізує обряди повсякдення військових, і серед них – прийняття присяги, до якої їх підводив священик, зустріч новобранців і проводи в запас, освячення прапорів, штандартів і образів, проведення полкових і корабельних свят, увічнення пам’яті героїв [3].

Джерела з означеної проблеми презентовані, насамперед, документами з Російського державного історичного архіву (м.Санкт-Петербург), які містяться у фонді протопресвітера військового і морського духівництва (Ф.806, Оп.5) [4].

В Російській імперії існував інститут військового і морського духівництва, очолюваний протопресвитером, а майже в кожному підрозділі знаходився штатний військовий священик. Варто обмовитися, що в царській Росії під капеланом мався на увазі тільки військовий священик католицького віросповідання. Будучи заснованим 1800 р. імператором Павлом I, інститут військового духівництва впродовж ХIХ ст. проходив процес становлення і розвитку як службових, так і матеріальних прав, обов’язків, забезпечення. Але питання спеціального порядку богослужінь для військових церков було вирішено лише в роки Першої світової війни, перед початком якої відбувся І Всеросійський з’їзд військового і морського духівництва (1 – 10 липня 1914 р.).

Особлива увага керівництва військово-духовного відомства віддавалася здійсненню богослужіння і веденню бесід з нижчими чинами. Вибір кандидатів на посади священиків духовного відомства проводився досить ретельно. Кожний кандидат складав достатньо складний іспит: спочатку його випробовував сам головний священик чи протопресвітер в своєму власному кабінеті, звертаючи увагу на його зовнішність, розвиток, інтелігентність, розуміння пастирської справи, а потім священик-кандидат здійснював богослужіння у присутності керівника відомства або члена Духовного правління. Лише той, хто вдало склав іспити, міг претендувати на посаду священика у військовому відомстві.

Устав внутрішньої служби передбачав, що все життя полку чітко регламентовано за участі священика: він повинен був освячувати прапори і штандарти прапорів і ікон, бути присутнім при ритуалах зустрічі новобранців і проводів у запас, при виголошенні присяги, при закладці, будівництві і освяченні нових храмів, при проведенні полкових і корабельних свят, вшануванні пам’яті героїв. Чин проводів у запас здійснювався після молитви в церкві. Шикування відбувалося перед церквою, праворуч розміщувався полковий оркестр, виносився полковий штандарт. Потім виголошувалася проповідь священика і після команди "на молитву” – подячний молебень, цілування хреста, ікон, штандарту і від’їзд під звуки полкового маршу. Присягу приймали в церкві або на збірному пункті у присутності вищого духівництва [5].

Щодо прямого обов’язку духівництва – молитви і Служби Божої – варто відзначити, що порядок його найкращим чином був розроблений для морського духівництва. 1721 р., після затвердження Морського уставу, були видані інструкції для флотських ієромонахів, яких ще з 1710 р. призначала на кораблі Олександро-Невська Лавра. Ця інструкція мала назву "Пункты иеромонахам, при флоте Росийском обретаемые, которые надлежит исполнять” і була розгорненою версією певних пунктів Морського уставу, що регламентувала релігійно-моральне життя на флоті [6].

Порядок виконання щоденних молитов був виданий військово-морським відомством під назвою "Книжеца корабельная молитвенная”. Слід звернути увагу, що ніде не вказується пряме авторство і Морського уставу, і Інструкції, і Молитовної книжки, але при уважному розгляді цих джерел дослідник, який знається на церковній історії, знайомий не побіжно з певним порядком проведення богослужінь і уставом (типіконом), може одразу зазначити – до цих видань доклали руку і представники духівництва, і не лише в консультативній формі. Певний порядок об’єднання богослужінь святим і будь-якого великого свята переважно знає лише та людина, яка постійно знаходиться в цьому середовищі.

Щодо молитви, то її порядок був наступним. Вранці і ввечері читалися Ісусова молитва, "Отче наш”, "Богородице Дево”. О дев’ятій годині здійснювалася денна молитва, яка, ймовірно, була написана саме для потреб флоту і армії, бо самі молитви достатньо добре скомпільовані з різних псалмів і молитов. Початок цієї денної молитви був звичайним: Молитвами святых отец:, Трисвятое:, Отче наш:, Господи помилуй (трижды), Слава, и нине, Приидите поклонимся:, псалом 50. Далі молитви набували специфічного характеру: нововибрані псалми, які відрізнялися від святкових вибраних псалмів тим, що вони інакше були складені з різних псалмів: "На Тя Господи уповах:”; "Вознесу Тя Господи:”; "Благословенный Господи Боже, научаяй руце мои на ополчение (на майстерність воювати):”; "Господи не вознесеся сердце мое:”; Слава, и ныне:, Аллилуйя – тричі. І молитви: "Господи, щедрый і милостивый, долготерпеливе і многомилостиве:”; "Господи Боже наш, помяни нас грешных и непотребных рабов Твоих:”; "Многомилостиве и Всемилостиве Боже:”; "Боже и Господи сил и всея твари Содетелю:” (писані у молитовнику у вечірніх і ранкових молитвах). Тропар дня. Кондак: "Взбранной Воеводе:, Тебе необоримую стену:”. Далі по чину – читання Апостола "Послання апостола Павла до Колосян” зачало 258; Євангеліє від Марка зачало 77. Після читання Євангелія, зазвичай, – Мирна єктенія. Возглас священика: "Паки і паки преклоньше колена:”, і нововибрана молитва: "Боже Великий и Вечный, Святый, Едине Непобедимый:”, після якої возглас священика: "І сподоби нас Владыко:”, Отче наш:, Богородице Дево:, Вся ангелов воїнства:, Сподоби Господи: і відпуст [7]. Святковими днями для обов’язкового богослужіння були визначені, відповідно до ст.1240 Морського уставу, Новий рік, Богоявлення, Паска, Різдво, інші Двонадесяті свята, день коронації імператора, дні тезоіменитства імператора або кого-небудь з членів імператорської сім’ї.

В історії військового і морського духівництва траплялися випадки перевищення своїх службових повноважень як військовими священиками, так і військовим командуванням. Так, всупереч Указу Св. Синоду від 24 серпня 1797 р. про порядок здійснення поховань, священик Вакх Гурьєв у поході в роки Російсько-турецької війни 1877 – 1878 рр. неодноразово, за його свідченням, здійснював поховання інославних за православним обрядом на прохання одновірців померлого: "Вчера мы хоронили здесь начальника артиллерии нашего корпуса, генерал-лейтенанта Рейнталя… Опять я нарушил существующие церковные правила, совершил погребение по православному обряду… Все его единоверцы-лютеране… просили меня об этом” [8]. Відповідно до існуючих церковних правил на підставі указу Св. Синоду від 24 серпня 1797 р. та розпорядження Св. Синоду від 10 – 15 березня 1847 р. поховання військових чинів православним духівництвом дозволяється лише у разі відсутності та неможливості знайти клірика одного з померлим віросповідання і лише за певним зразком: священик супроводжує померлого з виконанням "Трисвятого” до місця поховання, перебуває під час опускання тіла до могили без виголошення "Вечной памяти” та здійснює придання тіла землі – "печатание”. При цьому допускалося виконання присутніми будь-яких псалмів або релігійного музичного концерту. Так, в Еладській Православній Церкві стосовно поховання інославних здійснювався спеціальний чин, який полягав у виконанні "Трисвятого”, читання 17 кафізми, Апостола, Євангелія та малого відпусту. Проте Св. Синод РПЦ не рекомендував використовувати подібний чин, але, на нашу думку, доцільніше було б слідувати грецькому варіанту здійснення обряду поховання інославного православним священиком, аніж всупереч чіткій вказівці Св. Синоду про неприпустимість здійснення поховання інославних за чином, який використовується для осіб православного віросповідання. Щодо молитви за померлого інославного (заупокійної літії), її дозволялося здійснювати над військовими чинами православним духівництвом у приватних будинках та приміщеннях, що належали військовому відомству, за виключенням православних храмів, з огляду на "исключительное положение усопших воинов, "подвизавшихся наравне с нашими православными воинами, даже до лишения жизни своей за Монархов наших и за отечество, следовательно и за самую исповедуемую веру”…признано возможным” [9]. Таким чином, перевищення службових повноважень священиком полягало у здійсненні треб над інославними всупереч указам та розпорядженням Св. Синоду та ігноруючи практику інших Помісних Православних Церков (в даному випадку – Еладської).

Засіданню богослужбової секції I Всеросійського з’їзду передували пастирські братські зібрання духівництва військових підрозділів, фортець, військових округів і гарнізонів, храмів військового відомства, звіти яких були надані делегатам для розгляду у вигляді рекомендацій і побажань, що досить наочно демонструє відсутність чіткого порядку здійснення богослужінь у військовому відомстві, виходячи із специфіки його функціонування в умовах постійних нарядів, чергувань, польових зборів особистого складу і т.п. Як було зазначено вище, відсутність чітких рекомендацій і зразка здійснення богослужінь, що у свою чергу примушувало священиків здійснювати скорочення на власний розсуд, залишаючи скорочення на совісті пастиря, саме й знайшло своє негативне відображення на сторінках щоденника військового священика о. Митрофана [10].

За існуючими звітами братських зібрань 20 округів, фортець і підрозділів, які зберігаються в РДІА, можна зробити висновок, що більшість військового духівництва усвідомлювало необхідність скорочення порядку богослужіння, не виходячи за рамки церковних канонів, оскільки "церковного чина… должно держаться” (Правило 2 Карфагенського Помісного Собору 419 р.). Так, делегати братських зібрань 11 округів і фортець висловили думку про відправу богослужіння тривалістю 1,25 – 1,5 години, в той час, як делегати 6 округів запропонували, щоб богослужіння здійснювалося за 1,5 – 2,5 години. Згідно звітам, священики двох округів – Ташкентського й Самаркандського – утримались від обговорення своєї позиції щодо тривалості богослужіння, а делегати округу Владивостоку і Руського острова запропонували зберегти у даному питанні "status quo”, залишивши порядок скорочення богослужіння на совісті пастиря. Варто зазначити, що у звітах зборів не просто вказані рекомендації про тривалість богослужінь, а й варіанти його скорочень (деяких пісноспівів, читання та їх характеру), що може свідчити про прояви літургічної діяльності військового духівництва. Запропоновані варіанти богослужіння для церков військового відомства дало змогу розробити порядок богослужінь, скоротивши його на 25 – 40%, при цьому не виходячи за рамки церковних канонів, беручи до уваги характер і специфіку військової служби.

Так, делегати Севастопольського гарнізону пропонували не виголошувати малі єктенії, як на вечірньому, так і на вранішньому богослужіннях, а представники військового духівництва Риги запропонували скоротити читання Апостола й Євангелія на літургії з двох-трьох, передбачених церковним уставом, до одного. Більшість військових священиків висували пропозицію скоротити також і обсяги читання, особливо Псалтирі [11]. Від зібрання священиків Білостока була надіслана пропозиція скоротити псалми, а священики Сибірських стрілецьких дивізій навіть склали певний порядок відправи богослужінь у церквах військового відомства, а саме: взявши за основу порядок богослужінь у придворних церквах, делегати пропонували на "Господи воззвах” опустити 140 і 141 псалми, зберігши лише читання 10 віршів з тропарями, на шестипсалм’ї залишити 4 псалма (по два від кожної частини); на утрені читати всі 8 пісень канону, але не більше 3 тропарів кожної пісні (канон складається з 8 пісень – 1, 3 – 9; 2 пісня читається виключно у Великопісні дні); на 1 часі залишити лише один псалом, опустивши окрім решти 2-х ще й тропарі [12].

Таким чином, беручи за зразок запропонований варіант богослужіння (в даному випадку вечірнього), можна стверджувати, що при середньому темпі читання і співу богослужіння буде тривати не більше 1 години 45 хвилин. У випадку поєднання вказаного варіанту із запропонованим духівництвом Казанського гарнізону скороченням кількості паремій з 3 до 1 і кафізм по принципу "один псалом – одна Слава: (принцип ділення кафізми на три частини – Слави – від правила читання перед кожною частиною и після неї короткої молитви-славослов’я "Слава Отцу, и Сыну, и Святому Духу, и ныне и присно и во веки веков. Аминь (далі – Слава, и ныне), Господи помилуй – 3 р., Слава, и ныне)”, загальна тривалість богослужіння не буде перевищувати 1 години 35 хвилин, що особливо важливо в умовах воєнного часу за зрозумілих обставин, при тому, що загальний порядок богослужіння залишається незмінним, не відхиляючись ані від змісту свята чи шанованого святого, ані від зовнішнього вигляду.

До запропонованих скорочень богослужінь делегатами з’їзду були висунуті також пропозиції й зовнішньо літургійного характеру: духівництво Ташкентського військового округу внесло пропозицію, яка не втратила актуальності й понині та використовується у парафіяльних церквах. Священики пропонували ввести в загальну богослужбову практику в церквах військового відомства читання Євангелія на утрені не у вівтарі, а посеред храму, в той час як на Літургії – на амвоні [13].

Підсумком засідання богослужбової секції І Всеросійського з’їзду військового і морського духівництва стало прийняття рішення, яке вплинуло на весь порядок літургічного життя військово-духовного відомства: запропонований варіант богослужіння, згодом затверджений імператором Миколою ІІ як зразок для здійснення богослужінь у храмах військового відомства, було введено в загальну практику, що не лише сприяло підтримці релігійно-морального духу діючої армії у роки Першої світової війни, але й у певні моменти навіть рятувало воїнів від ворожого вогню, розпускаючи їх раніше, ніж неприятельська артилерія могла їх помітити і піддати артобстрілу.

За зразок був прийнятий порядок відправи богослужінь у Федорівському государевому соборі, який відрізнявся від пропонованого духовенством Сибірських стрілецьких дивізій співом псалмів на "Господи воззвах”, скороченням кафізми до одного псалма, читанням з канону лише 4 і 5 пісень по 2 – 3 тропарі, скороченням Пісні Богородиці з 6 до 2 – 3 віршів [14]. Загальна тривалість богослужіння не повинна була перевищувати 1,5 години для військових церков (святкові – до 2 годин) і 1,25 години для суднових [15]. Крім того, учасниками секції було постановлено і затверджено на загальному засіданні з’їзду поминати у храмах військового відомства під час богослужіння (на літургії, на ектеніях, Великому вході, многоліттях,) разом із Св. Синодом, за прикладом поминання єпархіальних преосвященних в церквах єпархіального відомства, "и всечестнейшего отца нашего протопресвитера Георгия”, а Євангеліє читати за зразком, запропонованим духівництвом Ташкентського військового округу [16].

Морська секція, здебільшого, розглядала питання службового становища флотських священиків, особливо в питанні здійснення богослужінь: так делегатами з’їзду було відмічено, що на флоті повна Літургія – досить рідке явище, а священики, за умови, якщо командир корабля набожний, здійснюють обідницю один раз на тиждень; якщо ж командиру корабля православна віра не близька – священик міг розраховувати на дозвіл здійснювати обідницю лише у Двонадесяті свята або царські дні чи дні корабельних свят [17].

Головною відмінністю обідниці від повної літургії є те, що на ній не здійснюється одне з головних таїнств Православної Церкви – Євхаристія, яку заповідав Христос на Таємній Вечері: "Це чиніть на спомин про Мене” (Лук.ХХII, 19), і, як наслідок, чини флоту були позбавлені можливості причащатися ("говіти”) і духовно єднатися з Христом через прийняття Тіла і Крові Його в вигляді хліба і вина, пройшовши перед цим через таїнство сповіді, і, тим самим, очистивши свою душу і отримавши від священика певну психологічну допомогу та моральні настанови – для кожної особи, з огляду на її характер та гріхи, індивідуально. Загальний порядок літургії (обідні) тривалістю до 2 годин, складається з 3 частин: проскомідії, літургії оглашенних, (всіх, навіть нехрещених, але які готуються прийняти Таїнство Хрещення) та літургії вірних (виключно хрещених у Православній Церкві). На першій частині – проскомідії – готуються Святі Дари (хліб і вино) для наступного освячення і причастя. На другій частині – літургії оглашенних – читаються Діяння чи Послання Апостолів, Євангеліє, виголошують прохальну єктенію за живих та померлих. На літургії вірних Дари переносяться з жертовника, де вони знаходились ще з початку богослужіння, на престол, освячуються на ньому, готується причастя, після чого всі бажаючі, присутні на літургії, мають можливість причаститися Тіла і Крові Христової у порядку, встановленому Православною Церквою. Обідниця, не маючи у своєму порядку служби проскомідії, (відмінна її риса – не готуються Св. Дари), не може містити у своєму чину й літургію вірних, залишаючи лише літургію оглашенних за тим порядком, що й в літургії. Загальна протяжність її становить не більше 30 хвилин, що може бути виправданим лише у воєнний час, за умови, що судна знаходяться в бойовому поході. В іншому випадку здійснення короткої обідні замість повної літургії не може повною мірою задовольнити духовні запити чинів, особливо з релігійно налаштованих родин.

У військовий час перед боєм священик був зобов’язаний відслужити молебень з колінопреклонінням про дарування перемоги і окропити всіх присутніх святою водою, що мало значення для підняття бойового духу більше, ніж заклик командира: що не може зробити командир – то може зробити священик молитвою і власним прикладом.

Молитва в ескадрі здійснювалася згідно уставу Православної Церкви в передбачений для цього час за сигналом флагмана. На богослужіннях зобов’язані були бути присутніми всі офіцери, нижні чини православного сповідання, не зайняті службою. Під час богослужіння було вказано не віддавати честь навіть вищим чинам і офіцерам, але черговий офіцер зобов’язаний був їх попередити, що йде богослужіння. Проте це правило не відносилося до вартових. Перед богослужінням на кораблі завжди піднімали спеціальний молитовний прапор, який спускався після завершення служби. Вся команда православного сповідання повинна була раз на рік приступати до прийняття Св. Таїн. Достатньо строго регламентовано проходження священиком по кораблю з Св. Дарами. Так, його повинен був супроводжувати офіцер, а вартові – віддавати честь. Люди, повз яких проходив священик, не повинні були сидіти або бути з покритими головами [18]. Тобто з початком війни священиками було наданий більше прав, але разом з тим і більше обов’язків. Вони могли безперешкодно розмовляти з нижніми чинами і проповідувати, не звітуючись перед начальством.

Стосовно платні за виконання треб, то учасники з’їзду одноголосно вирішили виконувати обов’язкові треби для нижчих чинів своєї частини безкоштовно. До переліку обов’язкових треб входили хрещення, сповідь, причастя, вінчання, молебні в казармах в дні полкових або ескадронних свят, приведення до присяги в полкових судах, відспівування і похорони військових чинів [19].

Зважаючи на специфіку несення військової служби, все коло богослужінь було складено з урахуванням особливостей та специфіки порядку у гарнізоні. Так, кожен день у військах починався з молитви (Отд. 2, Гл. VІІ, ст. 132) [20]. А зважаючи, що військова служба була складною, молитовники, видані для потреб військових та рекомендації для священиків військового відомства, мали дещо відмінний зміст від таких самих видань для потреб цивільного населення. Сам порядок молитов у молитовнику зберігався, але було зменшено їхню кількість (залишено лише необхідні) [21]. Стосовно порядку богослужіння, то у церквах військового відомства він також був спрощений. Це обумовлено тим, що командуванням та постановами Обер-священика (протопресвітера) рекомендувалося, а у деяких випадках – наказувалося, щоб тривалість богослужіння була від 1год. 15 хв. до 1 год. 45 хв. [22]. Цим уникалося тривале скупчення мас у військовий час, зменшення фізичного навантаження на особовий склад за умов постійних нарядів та чергувань [23].

Отже, в Російській імперії інститут військового духівництва припинив своє існування 16 січня 1918 р. В сучасних умовах процесу розвитку церковно-військових відносин з’явилися підстави говорити про відновлення військового духівництва, перед яким знов буде поставлено питання про порядок здійснення богослужінь, як у військових підрозділах, так і у всіх режимних об’єктах, де вільного часу, відведеного особовому складу, залишається не багато. На цій підставі нам вважається за доцільне використовувати варіант скорочення вечірнього богослужіння, запропонованого духівництвом Сибірських стрілецьких дивізій, в поєднанні його з пропозиціями священиків Казанського гарнізону. На літургії опустити два перші антифони, тропарі на третьому антифоні і читання помяника на сугубій ектенії після Євангелія. Апостол і Євангеліє читати тільки одне: рядове дня або свята.

 

Джерела та література:

1.      Барсов Т.В. Об управлении русским военным духовенством / Т.В. Барсов. – СПб.: Тип. Ф.Елеонского и Ко, 1879. – 170 с.

2.      Губская Т.Н. Военное духовенство и священники Николаева. Исторические очерки / Т.Н. Губская. – Николаев: Издательство Ирины Гудым, 2006. – 212 с., илл.

3.      Чимаров С. Религиозно-нравственное воспитание в Русской армии: ритуалы, обряды и церемонии. Исторический очерк / С. Чимаров. – СПб.: ВИККА имени А. Ф. Можайского, 1997. – 68 с.; Чимаров С. Русская Православная Церковь и Вооруженные Силы России в 1800 – 1917 / С. Чимаров. – СПб., 1999.

4.      Російський державний історичний архів (далі – РДІА). Ф.806, Оп.5, Спр.9432. Ч. 3. Бумаги, относящиеся к 1-му Всероссийскому съезду военного и морского духовенства в 1914 г. Секция 2-я – богослужебная, 1914, 147 арк.

5.      Калашников С.В. Сборник законов и форм о наградах: 1) духовенства за заслуги по епархиальному, учебному, гражданскому и военному ведомствам; 2) церковных старост, представителей прихожан при ежемесячном свидетельстве прихода и расхода церковных сумм, учителей церковно-приходских школ, лиц, оказывающих сим школам особые заслуги, попечителей школ грамоты, волостных и сельских начальников и др. светских лиц за заслуги по духовному ведомству; 3) лиц, служащих в духовно-учебных заведениях, в духовных консисториях и в Духовном правлении при Протопресвитере военного и морского духовенства / С.В. Калашников. – Харьков: Типография И.М.Варшавчика, 1893. – С.8 – 26.

6.      Морской устав 1899 г. – СПб.: Типография Морского Министерства, в Главном Адмиралтействе, 1899.– 571 с. – С.20 – 21.

7.      Малишко С.В. Православне військове духівництво російської армії ХVІІІ – початку ХХ ст.: статус і матеріальне забезпечення / С.В. Малишко // Семінаріум. Церква-ментальність-культура: Питання історії та історіографії / Упор. О.Ф. Тарасенко, О.С. Гейда. – Чернігів, 2010. – Вип. 2. – 155 с. – С.124.

8.      Гурьев В., прот. Письма священника с похода 1877 – 1878 гг. / прот. В. Гурьев. – М.: Государственная публичная историческая библиотека России, 2007. – 288 с. – С.233.

9.      Булгаков С.В. Настольная книга священно-церковно-служителя: В 2 т. / С.В. Булгаков. – СПБ., 1913. – Т.2. – 1772 с. – С.1346 – 1348.

10.  Сребрянский М., о. Дневник полкового священника, служащего на Дальнем Востоке / о.М. Сребрянский. – М.: Издательство "Отчий дом”, 1996. – 352 с. – С.166 – 167.

11.  РДІА. Ф.806, Оп.5, Спр.9432. Ч.3..., Арк.99, 111.

12.  Там само, Арк.42 – 42 звор., 68.

13.  Там само, Арк.105.

14.  Російський державний військово-історичний архів (далі – РДВІА). Ф.2044. Управління Головного священика армій Північного фронту, Оп.1, Спр.6. Приказы и распоряжения к духовенству на 1915 и 1916 гг., 11.11.1915 – 02.11.1916, 114 арк. – Арк.35 – 37А.

15.  РДІА. Ф.806, Оп.5, Спр.9432. Ч.3..., Арк.145.

16.  Там само, Арк.141 звор.

17.  Там само, Спр. 9432. Ч. 10. Бумаги, относящиеся к 1-му Всероссийскому съезду военного и морского духовенства в 1914 г. Секция 9-я – морская, 1914, 78 арк. – Арк.29.

18.  Беляков А. Религия и церковь в армии Российской империи / А. Беляков. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.rusk.ru/st.php?idar=113034.

19.  Шавельский Г.И., протопресв. Воспоминания последнего протопресвитера русской армии и флота: В 2 т. / протопресв. Г.И. Шавельський. – Нью-Йорк: Издательство имени А.П.Чехова, 1954. – Т.1. – С.89.

20.  Устав гарнизонной службы. Высочайше утвержден 16 мая 1900 г. С изменениями, объявленными в приказах по военному ведомству по 1-е апреля 1911 г. – СПб.: Военная Типография (в здании Главного Штаба), 1904.– 211 с. – С.48.

21.  Малишко С. Військові священики армії Російської імперії як специфічний прошарок духівництва / С. Малишко // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка. Випуск 52. Серія: історичні науки: №5: Збірник. – Чернігів, ЧДПУ, 2008. – 320 с. – С.98 – 100.

22.  РДВІА, Ф.2044, Оп.1, Спр.6..., Арк. 34 – 37А, 69; РДВІА, Ф.2082. Управління Головного священика армій Південно-Західного фронту, Оп.1, Спр.1. Циркуляры и распоряжения военно-духовного начальства, 04.08.1914 – 19.11.1917, 163 арк. – Арк.8 – 10.

23.  Малышко С.В. Роль съездов военного и морского духовенства в организации его деятельности / С.В. Малышко // Studia internationalia. (Материалы международной научной конференции «Западный регион России в международных отношениях XVII-XX вв.» 22-24 июня 2011 г. – К 70-летию начала Великой Отечественной войны) / С.И. Михальченко, А.А. Чубур. – Брянск: РИО Брянского государственного университета, 2011. – 224 с. – С.57 – 67.

Категорія: Наукові публікації наших викладачів | Додав: chernigovimmk (16.02.2014)
Переглядів: 269 | Коментарі: 1 | Теги: військові священики, Малишко, публікації викладачів, стаття, богослужіння, Російська імперія | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: