Четвер, 15.11.2018, 22:00
Вітаю Вас Гість

Чернігівська філія Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Головна | Мій профіль | Вихід
Меню сайту
Актуально
Друзі сайту
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » Наукові публікації наших викладачів

ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАВОСЛАВНОГО ВІЙСЬКОВОГО ДУХОВЕНСТВА НА ТЕРИТОРІЇ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ ТА БУКОВИНИ У 1914 – 1917 рр.

В наш час в регіональних дослідженнях, як і раніше, значна увага приділяється, переважно, вивченню політичної, соціально-економічної та етнографічної історії краю. Значно менше дослідники торкаються питань релігійного характеру. Складність висвітлення останнього полягає у тому, що не завжди вдається позбавитися конфесійного підходу. Вивчення церковного життя у Галичині та Буковині у роки Першої світової війни не стало винятком. Безперечно церковне життя зайнятих військами Російської імперії територій впливало не лише на зазначений регіон, а й на церковно-державні відносини взагалі, тому дослідження у даному напрямку, незаангажовані політично чи конфесійно, є актуальними і перспективними.

Роботи останніх років показують, що це питання є одним з важливих при вивченні регіональної історії в контексті всесвітньої історії. На фоні окремих публікацій та розділів у підручниках виділяється кандидатська дисертація І.В.Кучери на тему: "Політика російської окупаційної адміністрації в Східній Галичині у 1914 – 1917 рр.” (2005 р.), один з підрозділів якої саме і був присвячений висвітленню церковного питання на території Галичини у роки Першої світової війни. Проте головний акцент у дослідженні зроблений на діяльності адміністрації генерал-губернатора у церковній сфері, а не православного військового духовенства [2]. У монографічному дослідженні А.Ю.Бахтуриної "Политика Российской империи в Восточной Галиции в годы Первой мировой войны”, виданому у 2000 р., одна з трьох частини присвячена проблемі унії та православ’я у Східній Галичині [1, с.142 - 186]. Цієї ж проблеми торкається Н.М.Пашаєва у своїй монографії "Очерки истории русского движения в Галичине ХIХ – ХХ вв.”, де вона також висвітлює діяльність греко-католицької церкви в Галичині зазначеного періоду та стосунків уніатського духовенства з військовою адміністрацією краю [3]. Таким чином, політика військової адміністрації у церковному питанні знайшла відображення у ряді досліджень, проте діяльності православного духовенства на зайнятих територіях відведено досить незначне місце. Тому є нагальна потреба висвітлити цю діяльність у рамках хоча б невеликої розвідки.

Джерельна база нашої розвідки репрезентована, насамперед, спогадами протопресвітера Георгія Шавельського та матеріалами фонду генерал-губернатора Галичини (ф.363), що зберігаються у Центральному державному історичному архіві України, м. Київ.

Зважаючи на те, що православне військове духовенство на зазначеній території підпорядковувалося по духовній лінії протопресвітеру військового і морського духовенства Георгію Шавельському, а по військовій – військовому генерал-губернатору та командуванню своїх військових підрозділів, поширюючи при цьому свою діяльність не лише на власні військові частини, а й на місцеве населення, можемо впевнено стверджувати, що їхня служба мала велике значення як у регіонах, так і в цілому по фронтах Першої світової війни. Зважаючи, що цей аспект є малодослідженим, нашим завданням буде висвітлення деяких аспектів діяльності православного духівництва та представника протопресвітера на означених територіях, зайнятих військами російської імперії.

Канцелярія військового генерал-губернатора Галичини почала роботу вже через день після взяття російськими військами Львова, а саме 5 вересня 1914 р. і продовжувала свою діяльність до евакуації 14 липня 1915 р. у зв’язку з контрнаступом австрійських військ. Всупереч твердженням західноукраїнських дослідників, архівні матеріали свідчать, що адміністрація генерал-губернатора проводила політику віротерпимості. Так, 28 вересня 1914 р. імператор Микола ІІ дав вказівку про обережне вирішення релігійного питання в Галичині, що практично виключало насильницький перехід уніатів у православ’я [1, с.160]. Перехід відбувався лише якщо 75% дворів у населеному пункті бажали прийняти православ’я, проте навіть таке рішення громади не забороняло уніатському священику перебувати у селі та проводити богослужіння. Тому висновки І.Кучери стосовно спроби російської адміністрації нав’язати православ’я на колишніх австро-угорських землях, як офіційної політики, ґрунтуються на арештах уніатського митрополита Андрія Шептицького з огляду на його антиурядову пропаганду в умовах військового часу і не мають під собою вагомих підстав [1, с.146, 153].

Спеціальним розпорядженням імператора Миколи ІІ від 28 серпня 1914 р. для забезпечення виконання духовних потреб православного населення зайнятих земель призначався архієпископ Волинський Євлогій (Георгіївський), вся діяльність якого зводилася до здійснення богослужінь та нагляду за парафіями, проте він намагався навертати уніатів у православ’я, що мало негативні наслідки. Але все, що стосувалося прийняття уніатів у православ’я, залишалося у віданні військового генерал-губернатора [1, с.155 - 161].

Стосовно діяльності православного духовенства, підпорядкованого протопресвітеру Георгію Шавельському, то її можна умовно поділити на два періоди: перший – вересень 1914 – липень 1915 рр. – від взяття Львова до евакуації з нього; другий – серпень 1916 – листопад 1917 рр. – від Брусиловського прориву до ліквідації відомства представника протопресвітера військового і морського духівництва.

В перший період при штабі генерал-губернатора Галичини було відновлено постійні богослужіння у Святогеоргієвському храмі м.Львова, який був полковою церквою для православних в австрійських військах. Священик, що перебував в ній настоятелем, втік, залишивши ключі, тому наказом генерал-губернатора №96 від 10 жовтня 1914 р. було затверджено штат: священик, диякон, псаломщик [6, арк.3 - 4]. Зважаючи, що цей храм спочатку був єдиним православним у місті, до нього потягнулися і уніати. Зважаючи на значну пастирську роботу настоятель церкви – протоієрей Венедикт Туркевич – протопресвітером Георгієм Шавельським був призначений гарнізонним благочинним м.Львова [6, арк.9; 7, т.1, с.174].

Щоб підкреслити велич православ’я на противагу католицькому та уніатському богослужінню, з усного дозволу протопресвітера, на літургії було введено поліфор (служіння з відкритими Царськими Вратами від початку до причастя священників), поминання Вселенських православних патріархів та проповіді російською та українською мовами [6, арк.12].

Зважаючи на гостру нестачу священнослужителів, до пастирської роботи залучалися військові священики, що тимчасово перебували у Львові. Вони на кладовищі відспівували загиблих воїнів, відвідували поранених у шпиталях, забезпечували пастирською опікою етапні військові частини, що не мали власних священнослужителів, приводили до присяги свідків в судах, надавали пастирську втіху засудженим до страти. У разі прохання парафіян, також відряджалися до сіл генерал-губернаторства, де не було священиків. Окрім того, причт церкви святого великомученика Георгія забезпечував військових священиків запасними Святими Дарами, церковним вином, просфорами, свічками, іконами, облаченням і навіть тимчасово Антимінсом [6, арк.16].

Протопресвітером велике значення для відновлення церковного устрою краю приділялося створеній силами парафії конторі по церковно-єпархіальним справам, проте зважаючи на досить короткий термін перебування російських військ в Галичині, значної роботи нею не було проведено [6, арк.35].

Врахувавши недоліки церковної політики, яку проводив архієпископ Євлогій (Георгієвський), протопресвітером Георгієм Шавельським 5 (18) серпня 1916 р. була створена посада представника протопресвітера військового і морського духівництва, яку обійняв протоієрей Федір Титов, професор Київської Духовної Академії, доктор церковної історії, знавець історії Західноруської митрополії та уніатства [7, т.2, с.39].

Завдання управління представника протопресвітера були наступними: керівництво окремими православними парафіями та духівництвом; піклування про задоволення релігійних потреб населення, що залишилося без священиків; нагляд за окремим православними парафіями, автокефальне єпархіальне керівництво яких перебуває поза зайнятої російськими військами території; сприяння військовому генерал-губернатору у його зносинах з представниками вищої церковної влади автокефальних та уніатської церков; загальне керівництво діяльністю військового духовенства, що опинилося на території генерал-губернаторства[5, арк.29 звор.].

Врахувавши помилки в церковній царині попередніх років, представник протопресвітера протоієрей Федір Титов проводив більш лояльну політику по відношенню до уніатів. Він заборонив священикам силоміць примушувати переходити у православ’я уніатів, вказуючи на той факт, що саме звернення до православного священика є прикладом визнання православної церкви. Це знайшло відображення у цілком таємних правилах, якими потрібно було керуватися при виконанні пастирського обов’язку в населених пунктах серед уніатського населення. Квінтесенція цих правил полягала в тому, що в такі населені пункти відряджався православний священик, який там залишався за бажанням населення парафії. У разі якщо жителі будуть проти – то питання про доцільність допуску уніатського священика у парафію вирішує генерал-губернатор [4, арк.121].

Ще одним важливим елементом церковної політики було створення за сприяння протоієрея Ф.Титова духовної консисторії на буковинських землях, зважаючи, що церковна організація на вказаній території в церковно-юридичному відношенні була підпорядкована Румунській Православній Церкві. На консисторію було покладено обов’язок керувати діяльністю парафій, що відносилися до її відання. Окрім того вона організовувала та проводила пастирські збори духовенства єпархії [5, арк.1 - 1 звор.].

Представник протопресвітера вирішував також конфліктні ситуації, що виникали в парафіях при одночасній діяльності православного і уніатського священика, виступаючи в ролі посередника та миротворця [5, арк.6 звор. - 9, 17 - 20, 32, 74, 94].

Таким чином, можна зробити висновок, що основним вектором діяльності військових священиків та представника протопресвітера військового і морського духівництва було забезпечення духовних потреб місцевого населення та військових чинів. Зважаючи на поставлені завдання управлінню представника протопресвітера військового і морського духовенства, проаналізувавши діяльність управління, можемо зазначити, що в цілому воно з поставленим завданням справлялося, проте варто вказати на такий факт, як втручання органів влади у церковні справи, що позитивно впливати на перебіг подій не могло. Проблема вивчення церковної політики військової духовної влади в наш час є актуальною у зв’язку з відродженням духовності, що має сприяти міжконфесійному діалогу та врахуванню попередніх помилок, а це, в свою чергу, є важливим підґрунтям для подальшої конструктивної співпраці різних конфесій.

Джерела і література

1.     Бахтурина А.Ю. Политика Российской империи в Восточной Галиции в годы Первой мировой войны / Серия "Первая монография” под ред. Г.А.Бордюгова. – М.: "АИРО-ХХ”, 2000. – 264 с.

2.     Кучера І.В. Політика російської окупаційної адміністрації в Східній Галичині у 1914 – 1917 рр.: Автореф.дис… канд..іст.наук: 07.00.02 / Чернів.нац.ун-т імені Ю.Федьковича. – Чернівці, 2005. – 19 с. – укр.

3.     Пашаева Н.М. Очерки истории русского движения в Галичине ХIХ – ХХ вв. – М., 2001

4.     Центральний державний історичний архів України, м.Київ (далі – ЦДІАУ). – Ф.363 – Штаб военного генерал-губернатора Галиции. Штаб военного генерал-губернатора областей Австро-Венгрии, занятых по праву войны (1916 - 1917). – Оп.1. – Спр.143-а – Доклады и рапорты представителя протопресвитера военного и морского духовенства о состоянии церковного управления в областях Австро-Венгрии (1916 - 1917). – 323 арк.

5.     ЦДІАУ. – Ф.363. – Оп.1. – Спр.143-б – Отчет о состоянии управления церковными делами в областях Австро-Венгрии за 1916 г. – 125 арк.

6.     ЦДІАУ. – Ф.363. – Оп.2. – Спр.30 – Отчет священника церкви при штабе генерал-губернатора Галиции (1915 г.). – 102 арк.

7.     Шавельский Г.И., протопресв. Воспоминания последнего протопресвитера русской армии и флота: В 2 т. – Нью-Йорк: Издательство имени А.П.Чехова, 1954. – Т.1 – 2.

Категорія: Наукові публікації наших викладачів | Додав: chernigovimmk (16.02.2014)
Переглядів: 305 | Теги: військові священики, Малишко, Буковина, публікації викладачів, стаття, Галичина, армія, Російська імперія | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: