Четвер, 15.11.2018, 22:00
Вітаю Вас Гість

Чернігівська філія Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Головна | Мій профіль | Вихід
Меню сайту
Актуально
Друзі сайту
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » Наукові публікації наших викладачів

ЛІТУРГІЙНІ РЕФОРМИ МИТРОПОЛИТА ПЕТРА МОГИЛИ У СВІТЛІ МІЖКУЛЬТУРНОГО ДІАЛОГУ

Київський митрополит Петро Могила (1596 – 1647), видатний церковний діяч Православної Церкви ХVІІ ст., доклав багато зусиль щодо піднесення авторитету Православ’я на теренах України, особливо з огляду на активну релігійну політику Речі Посполитої, проваджувану через підписану 1596 р. у Бересті церковну унію.

Історіографічний доробок представлений працями С. Голубєва [1] (дореволюційного біографа Петра Могили), П. Лебединцева, С. Рождественського, І. Крип'якевича, М. Максимовича, В. Щурата, В. Ключевського, М. Костомарова, А. Покровського, Ф. Смирнова та ін. [2]. Серед радянських дослідників зазначимо М. Борисова, В. Голобуцького, К. Гуслистого. Серед сучасних дослідників – А. Колодного, В. Яроцького, В. Нічик та З. Хижняк [3]. Цікавою є гіпотеза Я. Ісаєвича про контрреформаційні ідеї Київського митрополита [4].

Значна частина джерел, присвячених зазначеній темі була опублікована [5]. Серед них і особисті листи митрополита.

Петро Могила народився 21 грудня 1596 р. в Яссах. Освіту отримав вдома або у Львівській школі, а потім у закордонних навчальних закладах, володів досконало українською, польською, румунською, латинською, грецькою мовами. 1627 р. прийняв чернечий постриг. 1633 р. король Речі Посполитої Владислав ІV з дозволу Константинопольського патріарха Кирила Лукаріса, призначив на київську кафедру Петра Могилу. Помер митрополит Петро о 4 годині 1 січня (11 січня за н.с.) 1647 р. 6 грудня 1996 р. Священний Синод Української Православної Церкви прославив митрополита Петра Могилу у лику святих.

Реформа церковної освіти, кульмінацією якої стало створення митрополитом Петром Києво-Могилянської колегії за зразком західноєвропейських вузів із орієнтованістю не лише на візантійську культуру, виявилася важливим фактором збереження національної, культурної, релігійної ідентичності православного населення на українських землях.

Обрядовість у Київській митрополії часто визначалася не стільки церковними приписами, скільки місцевою етнографічною традицією, звичаями. Відмічалося, що до храмів “деколи вводять навіть живу скотину для освячення”. Звичай падати ниць під час Великого Входу надзвичайно поширився: він ґрунтувався на переконанні, що хліб і вино перетворювалися під час Проскомідії. Виправлення богослужбової практики було неможливим без появи виправлених і кодифікованих слов’янських служебних книг – “Служебників” та “Требників”, які, за сприяння митрополита були виправлені та перевидані 1629 та 1646 рр. відповідно.

Турбуючись про пристойну та чинну відправу богослужіння, митрополит Петро разом з тим намагався надати йому більшої святковості і величності. Створюючи великопісне богослужіння – Пассію – митрополит Петро за основу брав католицький варіант цього чину. Пассія – особлива церковна служба Великого посту – складена з піснеспівів Страстного Тиждня та читання одного з чотирьох Страстних Євангелій, а також повчання про значення Спокутної Жертви Іісуса Христа. Перші Пассії виникли на Заході у вигляді драматичного зображення історії Хресних Страждань Спасителя – “середньовічна містерія”. Читання Євангелія супроводжувалося музикою, а саме читання здійснювали відразу кілька священиків: перший читав слова Іісуса Христа, другий – слова первосвященика, а третій – сам текст. Автором католицької Пассії є італійський духовний композитор священик Ф. Нері (1515 – 1595 рр.). Спочатку православні Пассії відправлялися у перші чотири п’ятниці Великого Посту ввечері в кінці малого повечір’я і лише з початку ХХ ст. їх почали правити у 1 – 4 неділі Великого Посту після Вечірні перед “Ныне отпущаеши…”. На першій Пассії читали Євангеліє від Матфія 26 – 27 гл.; на другій – від Марка 14 – 15 гл.; на третій – від Луки 22 – 23 гл.;на четвертій – від Івана 18 – 19 гл.

Окремо зазначимо щодо розвитку партесного співу, який зародився саме у період діяльності митрополита (проте підстав пов’язувати його появу з особою Петра Могили на сьогодні немає) на противагу католицькому органу (“партес” – партія, спів на 4 голоси). Церковні твори оброблювали за системою західноєвропейської гармонізації на чотири голоси. Із поширенням унії значна частина співаків втікала до Московського царства, таким чином розповсюджуючи традицію партесного співу, який було введено у церковний вжиток Руської Православної Церкви 1668 р.

У Таїнстві вінчанні маємо особливий звичай, якого не знали інші Православні Церкви – обряд присяги молодих на вірність один одному. Цю присягу до свого Требника митрополит Петро взяв із західних требників, і відбувалася вона по молитві священника “Благословен еси, Господи Боже наш”, перед словами “Венчается раб Божий”.

Досягнення Петра Могили у царині літургійних реформ ще більш вражаючі, якщо їх порівняти з аналогічними реформами в Москві, які проваджувалися з 60-х рр. ХVІІ ст. патріархом Никоном. Але якщо реформа П. Могили послужила зміцненю позицій православних, то Никонова реформа розколола Російську Православну Церкву навпіл. Це можна пояснити тільки тим, що реформа митрополита Петра мала цілеспрямовану програму піднесення загального рівня церковного життя.

 

Джерела, література:

1.            Голубев, С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники: В 2 томах / С. Голубев. – Т. 1. – К.: Типография Г. Т. Корчак-Новицкаго, Михайловская ул., собств. дом, 1883; Т. 2. – К.: Типографія С. В. Кульженко. Большая-Васильковская улица, дом № 23, 1898.

2.            Голобуцький, П., Моісеєнко, Н., Хижняк, З. Петро Могила (1596– 1647): Бібліографічний покажчик / НАН України. Національна бібліотека України ім. В. Вернадського. Національний університет “Києво-Могилянська академія”; Редколегія: О. Онищенко та ін. – К., 2003.

3.            Історія релігії в Україні. В 10 т. – Т. 2. – Українське православ’я. – К.: “Центр духовної культури”, 1997; Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / А. Колодний, П. Яроцький, Б. Лобовик та ін.; За ред. А. Колодного, П. Яроцького. – К.: “Знання”, 1999; Нічик, В. М. Петро Могила в духовній історії України / В.М. Нічик. – К.: Український Центр духовної культури, 1997; Хижняк, З. Києво-Могилянська академія / З. Хижняк. – К.: “Вища школа”, 1988.

4.            Історія української культури. У 5 томах / За ред. Б. Патона. – Т. 2 / За ред. Я. Ісаєвича. – К.: «Наукова думка», 2001. – Т. 3 / За ред. В. Смолія. – К.: «Наукова думка», 2003.

5.            Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: В 15 т.– СПб., 1863 – 1892.– Т. 3: 1638 – 1657. – СПб.: Тип. П. А. Кулиша, 1861. – С. 27, 35, 39, 65, 68, 79; Археографический сборник документов, относящихся к истории Северозападной Руси, издаваемый при управлении Виленского учебного округа: В 10 т. – Вильна, 1867 – 1874.– Т. 2. – Вильна: Печатня губ. Правления, 1867. – С. 56, 300; Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе.– К.: Тип. Киев. ун-та, 1859 – 1914.– Ч. 1, Т. 6: Акты о церковно-религиозных отношениях в Юго-Западной Руси (1322 – 1648). – К., 1883. – С. 840 – 939; Памятники, изданные Киевскою комиссиею для разбора древних актов: Т. 1 – 3. – К.: Типография Н. Т. Корчак-Новицкого, 1897 – 1898. – Т. 1 – 2. – К., 1897 – 1898. – С. 60, 68, 379 – 616; Собственноручныя записки Петра Могилы // Архив Юго-Западной России. Ч. 1. – Т. 7. – К., 1887. – С. 418, 423.

Категорія: Наукові публікації наших викладачів | Додав: chernigovimmk (05.06.2014)
Переглядів: 449 | Коментарі: 3 | Теги: Малишко, Петро Могила, публікації викладачів, міжкультурний діалог, Православна Церква на теренах Украї | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: