Неділя, 18.11.2018, 02:49
Вітаю Вас Гість

Чернігівська філія Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Головна | Мій профіль | Вихід
Меню сайту
Актуально
Друзі сайту
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » Наукові публікації наших викладачів

ПАСТИРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ РОСІЙСЬКОГО ПРАВОСЛАВНОГО ВІЙСЬКОВОГО ДУХІВНИЦТВА В УМОВАХ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Загальна військова мобілізація російської армії і слідом за нею Перша світова війна, що розпочалася 19 липня (1 серпня) 1914 р., вимагали мобілізації військово-духовного відомства Російської імперії і, в першу чергу, православного військового духівництва, штат якого на початок війни налічував 975 чол., з яких священиків – 766 чол., а на 1917 р. – більше 2813 чол., з яких священиків – не менше 2813 чол. [1]; всього ж за роки війни через лави російської імператорської діючої армії пройшло не менше 4000-5000 осіб духовного звання [2]. Укомплектованість полків і дивізій військовими священиками, як правило, була різною: спочатку комплектувалися дивізії першої та другої черги, а потім – третьої. Дивізії четвертої черги лише почали комплектуватися і в бойових діях участі майже не брали [3]. Питання комплектації ополченських дивізій та дивізій другої-четвертої черги до компетенції протопресвітера не входило: протопресвітер армії і флоту керував підзвітним йому військовим і морським духівництвом, що перебувало у військових підрозділах та на судах флоту на штатних посадах. При комплектуванні дивізій другої-четвертої черги священиків до них повинні були споряджувати та відряджати єпархіальні преосвященні з тимчасовим перепідпорядкуванням їх протопресвітеру; з послідуючим розформуванням дивізій після демобілізації передбачалося повернення священиків у єпархіальне відомство на посади, з яких їх було відряджено у діючу армію [4].

Порядок мобілізації відбувався в такий спосіб: Штаб Верховного Головнокомандувача передислоковувався зі столиці до кінцевого пункту призначення (в даному випадку – Барановичі) разом з протопресвітером військового і морського духівництва та деякими чиновниками його відомства (священик, диякон – для здійснення богослужінь в Ставці; канцелярист – для допомоги у діловодстві по військово-духовному відомству), в той час, як полкові (дивізіонні благочинні, шпитальні священнослужителі та ін.) священики – відповідно до передислокації своїх військових підрозділів, попередньо рапортом повідомивши протопресвітера про від’їзд, пункт призначення та вказавши кому саме з єпархіального відомства чи військового начальства передано майно полкової церкви на зберігання [5]. За неможливістю вирушати у похід за станом здоров’я чи за віком заміна допускалася лише після огляду комісії і подання у відставку, а в інших випадках, навіть коли замість одного священика зголосився вирушити у похід другий, штатний чи позаштатний, заміна не припускалася [6].

Порядок слідування військових священиків до пункту призначення, який було викладено протопресвітером телеграмами військовому духівництву та циркулярно за № 433 від 10.10.1914, передбачав перебування священика в обозі 1-го порядку (разом з стройовими чинами) супроти усталеної практики просування священика в обозі 2-го порядку разом з нестройовими чинами, тиловими службами та санітарним обозом [7]. Перед вирушенням у похід священик обов’язково служив молебень у присутності всіх чинів полку та командування [Додаток А. Іл.1].

З початком мобілізації протопресвітеру було призначено від’їзд до Ставки разом з її штатом та Верховним Головнокомандувачем, перед від’їздом яких до ст. Барановичі 20 липня було відправлено молебень в Білій залі Зимового палацу у присутності імператора, Ставки, міністрів, генералітету, членів Державної ради і Державної думи. Штат канцелярії протопресвітера, відповідно до мобілізаційного припису, повинен був складатися з протопресвітера, секретаря, священика штабної церкви, диякона, псаломщика. Для відправи богослужінь полковником Ломаном була приготовлена похідна церква, що зберігалася в Царському Селі. Для переїзду протопресвітера комендантом Ставки генерал-майором Саханським були здійснені відповідні доручення, згідно якого о.Г. Шавельський зайняв двомісне купе І класу в поїзді Верховного Головнокомандувача, який відбув до місця призначення 31 липня о 23 годині. Похідна канцелярія протопресвітера в особі священика Рибакова, секретаря Е. Махароблідзе, протодиякона Власова та псаломщика від’їхала в поїзді канцелярії Штабу, разом з канцелярією Ставки дещо раніше [8].

З першого дня перебування Ставки в Барановичах, в церковному житті одразу встановилися щоденні богослужіння: вечірня, утреня та літургія. Церковний хор у кількості до десяти чоловік був організований з канцелярських чиновників Ставки, які раніше співали у придворній капелі, митрополичому хорі та Казанському соборі. В роки війни протопресвітер Георгій Шавельський проявив себе як дієвий керівник військово-духовного відомства: він періодично від’їжджав до лінії фронту, де інспектував підзвітне йому духівництво, проводив пастирські збори священиків, складав та розповсюджував циркуляри та інструкції військовому духівництву та послання армії і флоту, вирішував поточні питання, в тому числі і з приводу нагороджень військового духівництва та духівництва військових підрозділів, призваного з єпархіального відомства, збирав інформацію про діяльність православних священиків на передовій лінії оборони та рапорти і звіти духівництва про стан церковних справ на відвойованій території тощо. У своїх спогадах останній протопресвітер російської імператорської армії писав про те, що відвідування шпиталів завжди приносило йому велике моральне задоволення, надаючи хворим та пораненим моральну підтримку, а для себе черпаючи нові сили для пастирської діяльності [9].

Протягом війни протопресв. Шавельський проїхав всією лінією фронту: від Прибалтики до Причорномор’я і Кавказу, перебуваючи і у Східній Прусії, і у Варшавському окрузі, і в Галичині, але, безумовно, віддаючи перевагу Північному і Західному фронтам, з огляду на те, що російським військам тут протистояли німецькі, що мали кращу бойову, організаційну, моральну та матеріальну підготовку і виучку, на противагу австро-угорським, які протистояли Південно-Західному та Румунському фронтам, чи османським проти Кавказького фронту.

Не оминуло увагу протопресвітера і питання про церковні справи на території Галичини та Буковини: вирішення церковних справ про відношення до уніатів та місцевого греко-католицького населення до російської армії і її пастирів потребувало нагального вирішення, – і якщо 1914 р. його було покладено на архієпископа Євлогія, то 1916 р., за подання протопресвітера Шавельського, завідування церковними справами в Західній Україні було передано протопресвітеру, а ним, в свою чергу, представникові протопресвітера військового і морського духівництва [10].

Ще один аспект пастирської роботи протопресвітера, вартий нашої уваги, полягав у піклуванні про воїнів російської діючої армії та, за можливості, біженців. О.Шавельський періодично отримував благодійні пожертвування у вигляді речової, продовольчої чи фінансової допомоги як від окремих осіб, так і від чисельних організацій та єпархіальних управлінь, які розподілялися ним між військовими чинами, що перебували на передовій. Як приклад, зазначимо, що у жовтні 1914 р. він отримав від архієпископа Платона 2000 руб. пожертви для біженців-поляків католицького віросповідування, і які протопресвітер передав католицькому варшавському архієпископу у приватній бесіді, являючи собою посла миру від російських підданих православного віросповідування російським підданим серед польського населення католицького віросповідування [11].

Щоб покласти край довільному, а іноді й безграмотному скороченню богослужінь в умовах війни, о.Георгій звернувся до Св.Синоду з проханням дозволити розробити та впровадити певний порядок скорочення богослужіння, на що головуючий на засіданні Синоду митрополит Володимир не погодився, з огляду на складність вирішення питання зі старообрядцями та ревнителями православ’я, які могли би звинуватити Синод та Церкву у нових "бездуховних” реформах, тим не менше, дозволивши протопресвітеру діяти від свого імені на власний розсуд, чим и скористався останній, виклавши та піднісши на Височайше схвалення порядок богослужінь, що практикувався у придворних церквах, на що імператор дав свій дозвіл [12]. Таким чином, лише через сто років після заснування, військове духівництво отримало зразок богослужіння для впровадження його у церковне життя в умовах військового часу.

Окрім здійснення богослужінь [13], інспектування військових частин та священиків, що виконували свій пастирський обов’язок в діючій армії [14], видання циркулярів, рекомендацій та наказів [15] протопресвітер також займався і гомілетичною діяльністю: написанням та розповсюдженням проповідей та звернень [16].

З огляду на вищевикладене, зазначимо, що коло діяльності протопресвітера в Ставці Верховного Головнокомандувача не замикалося лише на здійсненні богослужінь – для цих цілей, відповідно до штату Ставки, було приписано окремого священика, диякона та псаломщика, – а й поширювалося на керівництво всім православним військовим духівництвом та його пастирської роботи, підготовку та поширення звернень та проповідей, надання керівних вказівок духівництву, видання наказів по військово-духовному відомству, що стосувалися ротацій, нагород, доган, забезпечення військового духівництва, провадження благодійницької діяльності для руських воїнів та біженців, опікування духовним життям населення греко-католицького віросповідання, що опинилося на території, зайнятої російськими військами. Зазначені аспекти пастирської та адміністративної діяльності протопресвітера знайшли відображення як у архівних матеріалах, так і спогадах протопресвітера та його сучасників [17], дослідників історії військового духівництва [18].

Пастирська діяльність православного військового духівництва в умовах війни знайшла відображення у річних звітах священиків, що зберігаються у фонді протопресвітера військового і морського духівництва в Російському державному історичному архіві (м.Санкт-Петербург), їх рапортах на ім’я протопресв.Г. Шавельського, спогадах самого протопресвітера, періодиці: як єпархіальній, так і виданнях військово-духовного відомства. З приводу висвітлення діяльності православного військового священства в роки війни на сторінках єпархіальної періодики, автором було здійснено окремі дослідження [19].

Коло обов’язків православного військового священика як у мирний, так і у військовий час було окреслено у військових уставах [20]: він відправляв богослужіння і виголошував короткі повчання, за попереднього погодження з командуванням, відвідував хворих та поранених, сповідуючи та причащаючи їх, служив молебні перед боєм з кропленням всіх присутніх Святою водою [Додаток А. Іл. 2], під час бою перебував на перев’язочному пункті, причащаючи помираючих та важко поранених [Додаток А. Іл. 3], викладав для нижчих чинів Закон Божий, керував проведенням репетицій церковного хору з чинів полку (корабля, батальйону), відправляв треби та Таїнства для чинів свого військового підрозділу тощо.

В умовах ведення бойових дій в роки Першої світової війни, з огляду на позиційний характер та широкий фронт ведення боїв, коло обов’язків, за спогадами одного з штатних флотських священиків о.Олексія Зав’ялова (крейсер "Громобой”, Балтійський флот), суттєво не змінилося, але виконувати свій пастирський обов’язок стало складніше [21]. Відповідно до вказівок о.протопресвітера (Циркуляр № 734 від 3 листопада 1914 р.), на священиків покладалося, окрім викладеного вище обов’язку, піклування про наповнення церковної і полкової бібліотек, цензурування літератури та рекомендувалося уникати дискусій на релігійну тематику: з огляду на поліконфесійність російської діючої армії та флоту протопресвітером було рекомендовано вилучити з бібліотек літературу, яка стосувалася викриття католицизму і переваги православ’я, а також не допускати заохочення протестантизму [22]. Окремо духівництву було рекомендовано збирати інформацію про героїчні вчинки воїнів, а благочинним – про подвиги підзвітного йому військового (морського) духівництва; також, відповідно до указу Св. Синоду, священиками, виконуючими свій обов’язок у діючій армії, повинна була збиратися інформація про порушення звичаїв та законів війни австро-угорськими та німецькими військовослужбовцями [23]. При похованні загиблих та померлих чинів священик, окрім обов’язкового запису у метрику, повинен був сповіщати родичів похованих воїнів, а також слідкувати за станом військових цвинтарів [24; Додаток А. Іл. 4].

З огляду на вище викладене, можна зробити висновок, що всю пастирську діяльність як протопресвітера військового і морського духівництва, так і підзвітного (штатного чи відрядженого єпархіальними преосвященними) йому духівництва можна поділити на дві основні групи: літургійного характеру і повчального та адміністративного характеру. Як це проілюстровано таблицею 1 [Додаток Б. Таб. 1], діяльність протопресвітера в роки війни зводилася, переважно, до здійснення богослужінь в церкві Ставки, керування та координації діяльністю всього військового духівництва, відвідування військ, шпиталів, написання та видання проповідей та звернень до війська. Пастирська діяльність військового духівництва, проілюстрована таблицею 2 [Додаток Б. Таб. 2] полягала, в першу чергу, у здійсненні богослужінь, треб, Таїнств, молебнів перед і похованням після бою, організації просвітницької роботи серед військовослужбовців (організація бібліотек, катехізаторських курсів, релігійних читань) [25], ведення метричної, звітної документації та переписки з родичами загиблих, виголошення проповідей, не торкаючись політичних питань, до яких відносилися революційні ідеї та навіть спільна боротьба російських та німецьких військ проти Наполеона І (1813 р.) [].

Таким чином, можемо зазначити, що роль військового священика, в першу чергу, зводилася до виконувача релігійних запитів військовослужбовців та керівника релігійно-просвітницької роботи у підрозділі. В умовах війни на військового пастиря було покладено обов’язок наглядати за військовими цвинтарями і благопристойною підготовкою до поховання загиблих та померлих воїнів, а також проводити бесіди, організовувати бібліотеки для нижчих чинів, збирати інформацію про військові злочини ворога та героїчні вчинки чинів полку. На протопресвітера, окрім як на керівника відомства з витікаючими із цього правами та обов’язками, покладалася роль забезпечити військово-морське духівництво нагальними рекомендаціями, настановами, роз’ясненнями тощо.

Перспективи досліджень у даній царині є актуальними в наш час, з огляду на практику відновлення духовного супроводу військовослужбовців, особливо національних підрозділів миротворчих сил, які виконують свій обов’язок у "гарячих точках” планети, нові тенденції в історичній науці, а саме, дослідження соціальної історії та окремих соціальних верств населення, і має на меті поглибити наші знання про історію Російської імперії, Першої світової війни, історії російського суспільства на початку ХХ ст. і Російської Православної Церкви.

Джерела та література

1.         Капков К.Г. Памятная книга российского военного и морского духовенства ХIХ – начала ХХ вв. Справочные материалы / К.Г. Капков. – М.: Летопись, 2008. – С. 38.

2.         Шавельский Г.И., протопресв. Воспоминания последнего протопресвитера армии и флота / протопресв.Г.И. Шавельский. – Нью-Йорк: Издательство имени А.П. Чехова, 1954. – Т. 2. – С. 93.

3.         Керсновский А.А. История русской армии, в 4-х т. / А.А. Керсновский. – М.: Голос, 1994. – Т. 4. – С. 16 – 21.

4.         Російський державний історичний архів (далі – РДІА). – Ф. 806 – Фонд протопресвітера військового і морського духівництва. – Оп. 5 – 1907 – 1918. – Спр. 9159 – Распоряжения по мобилизации и о назначении, перемещении и увольнении священно-церковнослужителей по приказам о.протопресвитера по полевой канцелярии. 14-18.07.1914 – 2.11.1915. – Арк. 22, 55.

5.         Там само, Спр. 9157 – О выступлении священнослужителей с воинскими частями в поход. 17.07.1914 – 26.01.1917. – Арк. 4, 23, 24.

6.         Там само, Арк. 14 – 15А.

7.         Там само, Спр. 10776 – Циркуляры. 2.09.1914 – 3/9.10.1917. – Арк. 2.

8.         Шавельский Г.И., протопресв. Вказана праця, Т. 1. – С. 84, 90.

9.         Там само, С. 161.

10.       Малишко С.В. Діяльність православного військового духовенства на території Східної Галичини та Буковини у 1914 – 1917 рр. / С.В. Малишко // Збірник наукових праць. Серія "Історія та географія” / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. – Харків: Планета-Прінт, 2009. – Вип. 35. – С. 180 – 182.

11.       Шавельский Г.И., протопресв. Вказана праця, Т. 1. – С. 204 – 207.

12.       Там само, С. 405 – 408.

13.       Там само, С. 117 – 118, 125.

14.       Там само, С. 142, 161.

15.       РДІА, Спр. 10776 – Циркуляры. 2.09.1914 – 3/9.10.1917. – Арк. 2 – 12, 14 – 78, 83 – 86 звор.; Там само, Спр. 9159 – Распоряжения по мобилизации и о назначении, перемещении и увольнении священно-церковнослужителей по приказам о.протопресвитера по полевой канцелярии. 14-18.07.1914 – 2.11.1915. – Арк. 56 – 57, 105 – 105 звор.; Руководственные указания духовенству действующей армии / Г.И. Шавельский, протопресв. – 3 изд.. – М.: Типография Штаба Московского округа, 1917. – С. 3 – 54.

16.       РДІА, Спр. 10776 – Циркуляры. 2.09.1914 – 3/9.10.1917. – Арк. 13 – 13 звор.; Шавельский Г.И., протопресв. Война – суд Божий / протопресв.Г.И. Шавельский. – М.: Типография Штаба Московского военного округа, 1917. – С. 1 – 4; Шавельский Г.И., протопресв. Не верьте дурным слухам: они идут от врагов / протопресв.Г.И. Шавельский. – М.: Типография Штаба Московского военного округа, 1917. – С. 1 – 2; Шавельский Г.И., протопресв. За Веру, Царя и Отечество / протопресв.Г.И. Шавельский. – 5 изд. – М.: Типография Штаба Московского военного округа, 1916. – С. 3 – 16.

17.       Бубнов А.Д. В царской ставке / А.Д. Бубнов. – М.: Вече, 2008. – С. 33.

18.       Капков К.Г. Вказана праця, С. 39 – 40, 67; Котков В.М. Военное духовенство России. Страницы истории / В.М. Котков. – СПб.: Издательство Нестор, 2004. – С. 255 – 264.

19.       Малишко С.В. Військове православне духівництво російської армії у роки Першої світової війни на сторінках чернігівського єпархіального видання "Вера и жизнь” / С.В. Малишко // Збірник наукових праць. Серія: Історія та географія / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди. – Харків: Майдан, 2010. – Вип. 39. – С. 230 – 233; Малишко С.В. Єпархіальна періодика часів Першої світової війни як джерело з історії російського військового духівництва / С.В. Малишко // Збірник наукових праць. Серія: Історія та географія / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди. – Харків: Майдан, 2011. – Вип. 41. – С. 252 – 259.

20.       Морской устав 1899 г. – СПб.: Типография Морского Министерства, в Главном Адмиралтействе, 1899. – С. 93 – 94, 265 – 267, 339 – 343; Устав внутренней службы 1910 г. – СПб., 1910. – Режим доступу до видання: http://www.bergenschild.narod.ru/Reconstruction/archive/ustav_internal_service/ustav_internal_service_main.htm; Устав гарнизонной службы. Высочайше утвержден 16 мая 1900 г. С изменениями, объявленными в приказах по военному ведомству по 1-е апреля 1911 г. – СПб.: Военная Типография (в здании Главного Штаба), 1904.– С. 48, 96.

21.       РДІА, Спр. 9904 – Рапорты священнослужителей воинских частей действующей армии о их пастырской деятельности за 1915 г. 11.01.1916 – 7.12.1916. – Арк. 12.

22.       Там само, Спр. 10776. – Арк. 5.

23.       Там само, Спр. 9242 – Циркулярные распоряжения о.протопресвитера. 2.09.1914 – 16.05.1915. – Арк. 1 – 1 звор., 19 – 19 звор.

24.       Там само, Арк. 4; Там само, Спр. 9904. – Арк. 104; Там само, Спр. 10776. – Арк. 6.

25.       Там само, Спр. 9904. – Арк. 12 – 12 звор., 62 звор – 63, 103.

26.       Летопись войны 1914-1917 гг. – [Пг.], [Еженедельник]. Вып. 1 – 132. Ред.-изд. Д. Дубенский. Репринтное издание. – Кн. 1. Вып. 1-5 (1-88 с.) – Предисл. А.В. Левченко. – Х.: Издательство САГА, 2010. – С. 19.

27.       Окроплення св.водою російських солдат Особового корпусу. Французький фронт. 1916 – 1917 рр. Режим доступу: http://www.emigrationrusse.com/index.php?option=com_joomgallery&func=detail&id=444&Itemid=5&lang=ru

28.       Капков К.Г. Памятная книга российского военного и морского духовенства ХIХ – начала ХХ вв. Справочные материалы / К.Г. Капков. – М.: Летопись, 2008. – Ил. 19.

29.       Капков К.Г. Памятная книга российского военного и морского духовенства ХIХ – начала ХХ вв. Справочные материалы / К.Г. Капков. – М.: Летопись, 2008. – Ил. 22.

Категорія: Наукові публікації наших викладачів | Додав: chernigovimmk (16.02.2014)
Переглядів: 206 | Теги: військові священики, Малишко, публікації викладачів, статті, Російська імперія | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: