Неділя, 18.11.2018, 02:51
Вітаю Вас Гість

Чернігівська філія Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Головна | Мій профіль | Вихід
Меню сайту
Актуально
Друзі сайту
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » Наукові публікації наших викладачів

ПРАВОСЛАВНЕ ВІЙСЬКОВЕ ДУХІВНИЦТВО РОСІЙСЬКОЙ АРМІЇ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ДОРЕВОЛЮЦІЙНІЙ ІСТОРІГРАФІЇ

До проблеми відносин Церкви та армії на прикладі взаємодії православного військового духівництва і армії Російської імперії ХІХ – початку ХХ ст. у різні часи існування Російської імперії вітчизняні дослідники зверталися по-різному. Для якісного історіографічного аналізу необхідно виявити пряму чи опосередковану приналежність дослідника до якої-небудь школи, з’ясувати методологію, на яку спирався автор, дослідити формування проблематики історичного дослідження, з’ясувати коло, характер та повноту джерельної бази і роботи в цілому, за можливості, прослідкувати методи історичного дослідження.

Ознайомившись з колом дореволюційних досліджень з історії військового духівництва і використовуючи метод ідеалізації по М.Веберу (теорія ідеальних типів), ми вважаємо, що всі роботи даного напряму умовно можна віднести до позитивістської історіографічної традиції, зважаючи на їх особливу увагу до соціальної історії, відмові від побудови причинно-наслідкового зв’язку і тяжінню до описовості історичних фактів. Крім того, прослідковується певний зв’язок досліджень з роботами представників російської державної школи. Вся ця історіографія репрезентована дослідженнями та публікаціями, як осіб світських станів, так і членів Духовного правління при протопресвітері військового і морського духівництва і присвячені певним знаковим подіям в історії Російської держави, військового міністерства, Церкви.

Дослідження історії інституту військового і морського духівництва з’явилися через 75 років з моменту його заснування імператором Павлом І. першою такою роботою став історичний нарис Н.Невзорова (1875 р.). Написаний в традиціях позитивістської історіографії і викликаний введенням військової реформи 1874 р., нарис Н.Невзорова був покликаний прослідкувати історію управління духівництвом військового відомства, беручи до уваги всю складність такого координування за причини відсутності централізованого апарату для здійснення управління військовим духівництвом. Формування проблематики дослідження стало наслідком життєвих реалій двовладдя у військово-духовному відомстві й опосередковано сприяло формуванню концепції необхідності єдиного керівництва духовними справами у військовому відомстві [1]. Відносно джерельної бази цього дослідження, то вона, ймовірно, репрезентована матеріалами архівів Обер-священика (Головного священика) армії і флотів й Обер-священика (Головного священика) Генерального штаба, гвардії та гренадерів [2].

Наступним дослідженням такого типу стала робота Т.Барсова (1879 р.), яка, у більшості, була схожою з дослідженням Н.Невзорова як по наповненню фактичним матеріалом, так і в методологічній підході [3].

Початок наступного етапу розробки даної проблеми співпадає із святкуванням сторіч заснування інституту військового духівництва в 1800 р. та Військового міністерства у 1802 р. Одним з перших дослідників, які видали свої праці до цих пам’ятних дат, став А.Боголюбов. у 1901 р. він надрукував нарис з історії управління військовим духівництвом протягом всього ХІХ ст. через призму біографій Обер-священиків (Головних священиків) [4].

Перше фундаментальне дослідження історії військового духівництва було здійснене протопресвітером А.Желобовським, опублікованим у виданні, присвяченому сторіччю Військового міністерства у 1902 р. Дослідження протопресвітера за торкнуло історію військового православного духівництва від часу його офіційного заснування у 1800 р. та написане у традиціях позитивістського описання історії та фактів [5]. У зазначеній праці протопресвітер А.Желобовський досліджує передумови створення інституту військового духівництва, передісторію та історію військового духівництва. Використовуючи метод описової історії, він фіксує дані у формі розповіді, апелюючи, насамперед, до архівних документів Духовного правління при протопресвітері. Принцип тенденційності дослідження (згідно В. та С.Любичанковським – відбір фактичного матеріалу) протопресвітера полягав в тому, що він надав історію створення та діяльності інституту військового духівництва через призму соціальної історії і біографічного дослідження життя та діяльності Обер-священиків (Головних священиків) армії і флотів та Генерального штаба, гвардії і гренадерів, військових священиків, а також піклування відомства військового духівництва про сиріт та вдів військових священиків. Головними обов’язками військових священиків протопресвітер вважав у задоволенні релігійних потреб армії і релігійно-моральне виховання військ. Це дослідження, поруч із зазначеним вище дослідженням А.Боголюбова, за типологізацією робіт (по В.Тихонову – за групою схожих предметів вивчення) можна віднести до групи робіт, написаних до дня святкування ювілею Військового міністерства.

Підсумкам діяльності військового духівництва за все ХІХ ст. була присвячена історична записка про управління військовим і морським духівництвом, складена членом Духовного правління при протопресвітері військового і морського духівництва священиком Ф.Ласкєєвим (1900 р.) спираючись на архівний матеріал Духовного правління при протопресвітері, який являв собою як статистичні дані і формулярні списки, так і звіти, доповіді, рапорти головних священиків, гарнізонних благочинних і військового командування з використанням компілятивного методу роботи з джерелами. В цьому виданні автор виокремив, як пріоритетний, фактичний матеріал відносно становлення і розвитку управління всім військом духівництвом, а також подвигів військових пастирів у війнах, що вела Російська імперія у ХІХ ст. Окрім позитивістської методології, автор використовує також і елементи романтичної історіографічної традиції, ідеалізуючи і звеличуючи діяльність військового духівництва у бойових діях [6].

Як доповнення до праці Ф.Лакєєва можна привести дослідження іншого члена Духовного правління протоієрея Н.Каллістова, присвячене пастирській роботі військового духівництва у роки Кримської війн, оборони Севастополя, і також створене на матеріалах архіву Духовного правління [7]. Зазначене дослідження, написане у традиціях фіксації історичних фактів, без будь-якого аналізу, може бути корисна у якості опублікованого джерела при використанні методів кількісного аналізу для дослідження характеру діяльності військового духівництва, динаміки нагород по відомству обер-священика армії і флотів, а також по відомству обер-священика Генерального штаба, гвардії та гренадерів.

Наступною знаковою подією, що вплинуло на дослідження проблеми, стало святкування сторіччя Вітчизняної війни 1812 р. На цій хвилі серед багатьох робіт, присвячених подвигу захисників Вітчизни, знайшлося місце і для відображення діяльності військового духівництва в роки цієї війни. В першу чергу, це публікація коротких історичних відомостей про священнослужителів, які брали участь у війні 1812 р., надрукованих у Віснику військового і морського духівництва у 1912 р. і виданих окремою брошурою в тому ж році за сприяння члена Духовного правління при протопресвітері військового і морського духівництва протоієрея Н.Каллістова [8]. Ці матеріали містять, в першу чергу, довідниковий характер для вивчення діяльності військового духівництва у Вітчизняній війні 1812 р., і також мають джерельною базою архів Духовного правління.

Досить відомою у певних наукових колах залишається брошура протопресвітера Г.Шавельського, присвячена участі військового духівництва у Вітчизняній війні 1812 р. [9]. Як і всі зазначені вище дослідники, протопресвітер залишається вірним позитивістській методології, використовуючи наративний прийом викладу подій у широко описовій формі. Крім того, він вказує на необхідність священика у полку, знаючи всі складнощі та особливості такої служби – о.протопресвітер пройшов військовим священиком всю російсько-японську війну, і це, ймовірно, наклало широкий відбиток на його бачення всієї історії військового духівництва в цілому. Спостерігаючи всі сторони війни і роздумуючи про важливість священика для армії, о.Георгій зазначав, що "…дело священника на войне – огромное дело, что для воинской части никто не заменит священника на войне…, русский солдат не боится смерти, но боится умереть без причастия, быть зарытым без церковного погребения. Если же при части есть священник, солдат тогда спокоен, зная, что батюшка примет его последний вздох, крестом благословит его в могиле. Особенно поднимается дух, когда священник обойдет окопы во время боя” [10]. Таке бачення важливості своєї служби і наклало відбиток на всю подальшу дослідницьку діяльність протопресвітера – особлива увага соціальній історії через призму відносин солдата та священика. Відносно джерельної бази дослідження, то, як зазначає сам протопресвітер Шавельський, в дослідженні вона мала та відривчаста з огляду на те, що він використовував виключно документальні матеріали, не беручи до уваги наративний матеріал так, як побоювався, що він може бути викривлений з роками після численних переказів, - саме це і характеризує його твір як такий, що написаний у традиціях позитивістського методу роботи з джерелами: використання та описання ретельно і критично перевірених "позитивних” історичних фактів [11].

Достатньо оглядовим можна вважати дослідження І.Студитського, присвячене діяльності російського духівництва у Вітчизняну війну 1812 р. [12]. Це дослідження-доповідь написане у вільній наративній формі і видане для ознайомлення широкому загалу, і тому автор не ставив метою детальне вивчення особливостей служби духівництва у у роки війни з Наполеоном, обмежившись, кажучи сучасною мовою, методом типологізації дослідження, виокремив головні особливості та напрямки діяльності як парафіяльного, так і військового духівництва, підкріпивши їх окремо взятими прикладами та документальним матеріалом з архіву Духовного правління при протопресвітері військового і морського духівництва.

Такий саме підхід у вивченні служби російського духівництва, в тому числі і військового, за війни 1812 р. був використаний К.Воєнським. І не зважаючи на те, що об’єм друкованого видання К.Воєнського більший, ніж І.Студитського, ніякої аналітичної роботи над джерелами, окрім перевірки та публікації фактів, автором не була проведена [13].

Останнім фактором, який сприяв появі дореволюційних робіт з історії військового духівництва, стала Перша світова війна і, як наслідок, - високий патріотичний та національний підйом у перші місяці війни. В цей період, крім публікацій у періодичних виданнях відомостей з фронту, прикладів героїчної боротьби та служби солдат, офіцерів та священнослужителів, вказівок та розпоряджень духівництву діючої армії, знайшлося місце і для змістовної (на кілька номерів Вісника військового і морського духівництва) статті А.Смирнова, присвяченій історії флотського духівництва часів Петра І, вивченню вказівок, указів, розпоряджень і інструкцій флотському духівництву і в період його тимчасової служби на флоті протягом ХVІІІ ст., і постійної – у ХІХ – початку ХХ ст. [14]. У статті досить докладно йдеться мова про повноваження начального священика, про коло обов’язків корабельного священика, покарання за злочини проти віри, здійснення на судах щоденних молитов і святкових богослужінь, відношення офіцерів і матросів до священика, відповідальність священика за непристойну поведінку та недогляд по службі, його матеріальне утримання; крім того, надається "форма табели для записки приема и расхода и остатка помесячно священнических припасов” й "реестр священническим настояним вещам” тобто богослужбовим речам [15].

Таким чином, історіографічний аналіз дореволюційних досліджень з історії військового духівництва дозволяє стверджувати, що, не зважаючи на наявність цензури в Російській імперії, як фактора, який не завжди сприяв розвитку історіографічної науки з її передовими, на той час, методами, дослідження проводилися на основі методології позитивістської історіографічної традиції. Використовуючи метод ідеалізації по М.Веберу, відкинувши деякі особливості та стиль викладу дослідників, було виявлено опосередковану приналежність їх до позитивістської методологічної школи з огляду на тяжіння до соціальної історії, відмови від аналітичного аналізу і виокремлення причинно-наслідкових зв’язків на користь накопичення, критичної перевірки та описання "позитивних” історичних фактів. На початковому етапі формування проблематики досліджень відбувалося у живому зв’язку з реаліями сучасного досліднику життя, тоді як у подальших роках проблематика прив’язувалася до певних дат чи явищ суспільного життя, як святкування сторіч заснування інституту військового і морського духівництва, Військового міністерства, Вітчизняної війни 1812 р. чи початок Першої світової війни. Використовуючи методи класифікації та типологізації (по В.Тихонову), можна зазначити, що в цілому проблематика даних досліджень побудована на вивченні історії окремого класу військового духівництва, а по типу схожих предметів – історії заснування військового духівництва, характеру та видів діяльності у мирний та військовий час, побуту. Коло джерел, використане у зазначених роботах, у більшості своїй репрезентований матеріалами архіву Духовного правління при протопресвітері військового і морського духівництва, і складається з діловодної документації, метричних книг, формулярних списків, звітів та рапортів військового духівництва начальству. Методи роботи з джерелами залишалися на низькому рівні: у більшості своїй вони займалися перевіркою справжності джерела та його публікацією. Принцип тенденційності (за В. та С.Любичанковськими – відбір фактів) полягав в тому, що дослідниками відбиралися, в першу чергу, факти відносно заснування та діяльності інституту військового духівництва, біографій та геройських вчинків військових священиків. Проте не зважаючи на недоліки цих робіт, вони мають для нас велике значення, як початку вивчення історії військового духівництва і як такі, що містять значний фактичний матеріал, який зберігся у незміненому вигляді завдяки позитивістській методології, яку використовували дослідники кінця ХІХ – початку ХХ ст.

 Джерела, література, примітки

 [1] Невзоров Н. Исторический очерк управления духовенством Военного ведомства в России. – СПб.: Тип. Ф.Елеонского и А.Поповицкого, 1875. – 101 с.

[2] Посада Обер-священика армії і флотів була введена згідно розпорядження імператора Павла І у 1800 р. Посада Обер-священика Генерального штаба, гвардії та гренадерів була заснована у 1812 р. Обидві ц посади у 1858 р. було перейменовано на Головних священиків армії і флотів (з 1874 р. - флоту) та Генерального штабу, гвардії і гренадерів відповідно. З 1890 р. обидві посади Головних священиків були об’єднані в одну, яка отримала назву Протопресвітер військового і морського духівництва.

[3] Барсов Т.В. Об управлении русским военным духовенством. – СПб.: Тип. Ф.Елеонского и Ко, 1879. – 168 с.

[4] Боголюбов А.А. Очерки из истории управления военным и морским духовенством, в биографиях главных священников его за время с 1800 по 1901 год. – СПб.: Тип. "Арт.Журнала”, 1901. – 181 с.

[5] Столетие военного министерства 1802 – 1902. – Т.ХIII – Управление церквами и православным духовенством военного ведомства. Исторический очерк / Сост. Протопресв.А.А.Желобовский. Сотрудники: прот.Н.Каллестов, свящ.Ф.Ласкеев / Главн.ред. генерал-лейтенант Д.А.Скалон. – СПб.: Тип.поставщиков двора его императорского величества товарищества М.О.Вольф, 1902. – 130 с., доп.

[6] Ласкеев Ф.М., свящ. Историческая записка об управлении военным и морским духовенством за минувшее столетие (1800 – 1900 гг.). – СПб.: Т-во Художественной Печати, 1900. – 151 с.

[7] Каллистов Н.А. Историческая записка о военных пастырях, участвовавших со своими воинскими частями в Крымскую войну при обороне Севастополя и удостоенных особых знаков отличия. СПб.: тип. Артиллерийского вестника, 1904. 56 с.

[8] Краткие исторические сведения о священнослужителях воинских частей, участвовавших в Отечественной войне (1812 г.) / Оттиски из вестника военного и морского духовенства за 1912 г. – СПб.: Типография сельского вестника, 1912. – 36 с.

[9] Шавельский Г.И., протопресв. Военное духовенство в борьбе России с Наполеоном. М.: тип. Т-ва И.Д.Сытина, 1912. 32 с.

[10] Там само, С. 12.

[11] Там само, С. 15.

[12] Студитский И.М. Русское духовенство в Отечественную войну 1812 г. Реферат, прочитанный в юбилейном заседании Костромского Церковно-исторического общества 26 августа 1912 г. Кострома: тип.М.Ф.Риттер, 1912. 22 с.

[13] Военский К.А. Русское духовенство и Отечественная война 1812 г. М.: типография товарищества И.Д.Сытина, 1912 г. 60 с.

[14] Смирнов А.В. Инструкция и управление флотским духовенством в царствование Петра I // Вестник военного и морского духовенства. – 1914. – № 21. – С. 737 – 744; № 22. – С. 770 – 777; 1915. – № 1. – С. 23 – 28; – № 2. – С. 56 – 60; № 3. – С. 80 – 87; № 6. – С. 181 – 189; № 8. – С. 232 – 238.

[15] Там само, 1915. – № 1. – С. 23 – 28.

Категорія: Наукові публікації наших викладачів | Додав: chernigovimmk (16.02.2014)
Переглядів: 510 | Теги: історіографія, Малишко, військове духівництво, публікації викладачів, статті, Російська імперія | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: